Улицами Кременчуга

Здравствуйте, дорогие земляки! Поздравляю с Вербным воскресеньем.
Но обращаю Ваше внимание на приближающийся День авиации и космонавтики 12 апреля.

Кстати, авиация сыграла в истории Кременчуга огромную роль.

“До 1955 года Кременчуг был славным, тихим городом, понемногу восстанавливающимся после войны. А в 1955 году к нам вначале прибыли из Австрии передвижные авиаремонтные мастерские (ПАРМ) под руководством Божинского А.Е., и практически сразу за ними в Большую Кохновку перелетела 10-я Гвардейская, Красноармейская, Сталинградская, ордена Кутузова, истребительная авиадивизия под командованием Алексеева К.И.

Кременчужане не знали точно, кто откуда прибыл, поэтому всех летчиков воспринимали как прибывших из Австрии. Все они были очень богаты, жили зажиточно, имели ковры (тогда – показатель роскоши), а некоторые – даже собственные автомобили. Для летчиков построили дом на улице Гоголя, дом 8 Я тогда жил в доме 12.

С прибытием летчиков, цены на базаре выросли до небес. Так Кременчуг начинал свою послевоенную индустриализацию, через военную авиацию.

Но и до этого у нас уже функционировала Военная авиационная школа первоначального обучения летчиков ВВС (ВАШПОЛ), преобразованная 15.10.1956 года в училище 10-ВАУПОЛ.

В ВАШПОЛ учился Алексей Леонов – будущий космонавт, почетный гражданин Кременчуга. Предлагаю Вам очерк о Леонове из моей книги “Космическая тема…”.

С наилучшими пожеланиями,
кандидат физико-математических наук

Владислав Смирнов.

“Космонавтика надзвичайно цікава,

але водночас дуже складна

галузь людської діяльності“

Олексій Леонов

Олексій Леонов народився 30 травня 1934 року у селі Листвянка Тисульського району Кемеровської області, куди за часів царату було заслано його діда, донецького шахтаря. Уперше піднявся у небо під час навчання у Кременчуцькій воєнній авіаційній школі первинного навчання льотчиків ВПС (Полтавська область), де навчався у 1953-55 роках. Закінчив Чугуївське воєнне авіаційне училище льотчиків (1957). Перший космічний політ здійснив на космічному кораблі “Восход-2″ 18-19 березня 1965 року разом із Павлом Бєляєвим. Під час цього польоту було здійснено вихід О.Леонова у відкритий космос. У липні 1975 року здійснив другий космічний політ на космічному кораблі “Союз-19″ під час виконання спільної з американськими астронавтами програми ЕПАС “Аполлон-Союз”. Має військове звання генерал-майора. Двічі Герой Радянського Союзу, лауреат Державної премії СРСР, кандидат технічних наук.

18 березня 1965 року усі, хто слідкував за польотом радянського космічного корабля “Восход-2″, почули схвильований голос його командира полковника Павла Бєляєва: “Зоря! Я — Алмаз! Людина вийшла у космічний простір! Знаходиться у вільному плаванні!…”. За бортом космічного корабля на відстані близько п’яти метрів від нього із швидкістю восьми кілометрів на секунду летів Олексій Леонов.

Цьому експерименту на навколоземній орбіті передувала величезна робота, проведена на Землі під керівництвом видатного конструктора ракетно-космічної техніки Сергія Корольова. Аби забезпечити вихід космонавта із корабля його співробітниками був розроблений і виготовлений спеціальний перехідний шлюз у вигляді циліндричної конструкції, яка складалася з 36 надувних секцій, поділених на 3 ізольованих одна від одної групи. Шлюз зберігав свою форму навіть у випадку, коли дві секції з трьох виходили з ладу. Космонавт, виходячи у відкритий космос, приєднувався до космічного корабля фалом, усередині якого розташовувалися дроти телефонного зв’язку і шланги для подачі дихального кисню. Процедура роботи у космосі була перевірена в умовах невагомості, що створювалася на борту літака, який летить по параболічній траєкторії. Ці та інші численні наземні випробування і тренування засвідчили повну надійність унікального обладнання.

18 березня 1965 року відразу після виходу корабля на задану навколоземну орбіту з нього через спеціальний люк “висунулася” шлюзова труба. Вона була виготовлена із гумоподібної тканини, кріпилася ззовні і надувалася стиснутим повітрям. Космонавт мав зайти у неї, закрити за собою люк, а потім, випустивши повітря, вийти у відкритий простір.

Командир екіпажу Павло Бєляєв допоміг Леонову увійти (космонавти кажуть саме “увійти” а не “одягнути”) у скафандр і закріпити на ньому аварійний балон із киснем. І на другому витку польоту льотчик-космонавт підполковник Олексій Леонов, другий пілот космічного корабля “Восход-2″, перебрався у шлюз, вирівняв у камері тиск і об 11 годині 30 хвилин за московським часом уперше в історії людства у скафандрі вийшов у відкритий космос. Він відштовхнувся від космічного корабля і його закрутило.

Леонов підтягнув фал, і підплив до корабля, відштовхнувся від нього і віддалився на відстань майже на 5 метрів — на усю довжину фала, по якому подавалося повітря. Але вже через 10 хвилин він помітив, що скафандр у реальних космічних умовах веде себе зовсім не так, як на Землі, — він роздувся, і стало важко, а потім взагалі неможливо навіть ворушити руками. Коли настав час повертатися усередину корабля, Леонов, як на тренуванні, “підплив” до обрізу шлюзової камери. Він згрупувався, аби потрапити у неї ногами уперед — тоді руками зручно закривати вихідний люк. Однак нічого не вийшло: у такому роздутому скафандрі космонавт просто не влазив у шлюзову камеру.

Леонов зробив ще одну спробу і трохи не застряв у шлюзовій трубі. Через це космонавт пережив величезний емоційний стрес: частота серцевих скорочень його підвищилася удвічі, температура тіла зросла до 38 градусів, піт залив скафандр

до колін. Але вихід із скрутного становища було знайдено. Леонов почав стравлювати повітря у скафандрі і зменшив його на третину. Тільки після цього йому із великими труднощами і тепер вже головою уперед вдалося протиснутися у вузький прохід. Розвернувшись у трубі і закривши кришку люка, Леонов зміг врешті-решт повернутися у кабіну корабля. Усього перший вихід у космос тривав 23 хвилини 41 секунду, у вільному польоті космонавт перебував 12 хвилин 9 секунд, але цього було досить, щоб космонавт схуд аж на 6 кілограмів.

Далі космонавти відстрелили вже непотрібну шлюзову камеру. Але через це корабель так розкрутило, що він втратив просторову орієнтацію на Сонце. Довелося вмикати двигуни, аби відновити стабілізацію. На це знадобилося два зайвих витка. Зорієнтувавши корабель, П.Беляєв вручну увімкнув гальмівний двигун.

Навіть невелика затримка із його увімкненням призвела до відхилення на 568 км від розрахункової точки посадки. Спускний апарат приземлився у зовсім непідходящому для цього районі посеред безлюдної вкритої снігом тайги за 180 км на північний захід від міста Перм. Температура повітря у місці приземлення була -50 0С.

Першими космонавтів побачила зграя хижих вовків — довелося заховатися у спускний апарат. Лише через добу до місця посадки дісталися місцеві лісоруби, а вертольоти пошукової служби евакуювали героїв-космонавтів лише на третю добу по їх приземленні.

Утім, доповідь членам Державної комісії, яка пролунала після повернення космонавтів на Землю, була найкоротшою в історії космонавтики: “У відкритому космосі жити і працювати можна”.

За мужність і героїзм, виявлені під час здійснення космічного польоту, Олексію Леонову, так само, як і Павлу Бєляєву, 23 березня 1965 року було присвоєне звання Героя Радянського Союзу із врученням медалі “Золота Зірка” і найвищої нагороди держави — ордена Леніна.

Мало, хто знає, але Олексій Леонов є прямим нащадком донецьких шахтарів, якими були і його дід, і його батько. Діда Мину (Миная) за участь у революційних подіях 1905 року було заслано з Донбасу до Сибіру на вугляні копальні Кемеровського краю. Пізніше до нього у село Листвянку Тисульського району приїхала з України дочка, мати майбутнього космонавта Євдокія Минівна, а по закінченні Громадянської війни сюди ж перебрався і майбутній батько космонавта донецький шахтар Архип Леонов.

Незабаром Архип і Євдокія побралися. У їхній дружній сім’ї Олексій був дев’ятою дитиною. Народився він 30 травня 1934 року.

По закінченні Великої вітчизняної війни, коли здійснювалося заселення тільки-но звільненої Східної Прусії, родина Леонових переїхала до Калінінграду (колишній Кенігсберг). Закінчивши тут школу, Олексій отримав гарний атестат. За взірець у ставленні до навчання йому правив старший брат, який мав спеціальність авіаційного техніка.

Мабуть через нього Олексій, як-то кажуть, захворів небом. За конспектами брата Олексій вивчив не тільки авіаційні двигуни і конструкції літаків, але й основи теорії польоту. Ці знання у поєднанні із спортивними досягненнями виявилися дороговказом до вершин льотної майстерності і, зрештою, — до космосу.

Перший політ у небо курсант Олексій Леонов здійснив у наддніпрянському Кременчуці, навчаючись протягом 1953-55 рр. у Кременчуцькій воєнній авіаційній школі первинного навчання льотчиків. Далі були Чугуївське воєнне авіаційне училище льотчиків (1955-57 рр.), служба у стройових частинах і, нарешті, експериментальна група “по освоєнню перспективної воєнної техніки”. Напередодні її закінчення у лютому 1960 року, коли залишалося лише пройти останню медичну комісію, О.Леонов передумав і вирішив повернутися у свою військову частину. Лише наполегливі умовляння нових друзів змусили його залишитися, і у березні цього ж року вів був відібраний до складу першого загону космонавтів, де познайомився із Ю.Гагаріним, Г.Титовим, А.Ніколаєвим, П.Поповичем, В.Биковським…

Тоді ж Олексій одружився: із своєю обраницею Світланою він познайомився ще у Кременчуці. Згодом у їхній сім’ї народилися дві дочки — Вікторія та Оксана.

Після свого першого польоту у космос Олексій Леонов був призначений на посаду заступника командира загону космонавтів (начальником був космонавт номер один Юрій Гагарін). У 1967 році Леонов увійшов до складу групи, яка, опановуючи розроблений під проводом С.Корольова експедиційний комплекс Н1-Л3, приступила до підготовки польотів на Місяць.

Якби задумана геніальним Корольовим місячна програма СРСР була реалізована, О.Леонов був би першою радянською людиною, котра ступила на місячну поверхню. У ті часи на космодромі Байконур був побудований потужний завод “Прогрес”, здійснювалися величезні підготовчі роботи і пробні запуски, але усі вони були невдалими.

Гостро відчувалася втрата Головного конструктора, який передчасно пішов із життя під час хірургічної операції 14 січня 1966 року. Коли ж на випробуваннях з’явилися луноходи, Леонов бурчав: “Це ж техніка, а не люди! От хоч би який-небудь миршавенький наш космонавтик на Місяці побував!”.

Але мрія побувати на Місяці залишилася для Леонова нездійсненною…

Утім, життя не зупинялося на місці. Олексій Архипович продовжував шліфувати свої навики і майстерність. У 1968 році він закінчив Військово-повітряну інженерну академію імені М.Є.Жуковського у Москві. У наступні роки неодноразово успішно проходив підготовку до космічних польотів, які із незалежних від льотчика причин так і не відбувалися. Нарешті прийшов час нового тріумфу Олексія Леонова.

На початку 1973 року Академія наук СРСР і Національне агентство космічних досліджень США оголосили про початок розгортання програми ЕПАС — “Експериментальний політ “Аполлон—Союз”. Почався відбір космонавтів, які б могли належним чином підготуватися і здійснити спільний із американськими астронавтами політ. Критерії відбору були дуже суворими. Кандидатам треба було мати глибокі знання космічної техніки, вміння працювати із системами й обладнанням відразу обох кораблів, знання мови країни-партнера, високий рівень здоров’я і комунікабельність. Серед радянських космонавтів були відібрані О.Іванченков, В.Кубасов, О.Леонов, Ю.Романишин, М.Рукавишников, А.Філіпченко.

До основного екіпажу увійшли Олексій Леонов (командир екіпажу) та Валерій Кубасов. Американський “Аполлон” пілотували Томас Стаффорд (командир), Венс Бранд (пілот основного блоку), Доналд Слейтон (пілот стиковочного модуля). Політ відбувся у липні 1975 року. Уперше за усю історію космонавтики його підготовка і здійснення супроводжувалися вмілою рекламою, розгорнутою по обидва боки океану.

За космонавтами спостерігало усе людство. Уперше в історії була здійснена стиковка космічних кораблів двох різних країн, потім вона була успішно повторена ще раз. У польоті були виконані спільні наукові дослідження, астрофізичні, медико-біологічні, технологічні, геофізичні експерименти і взаємні переходи космонавтів із корабля у корабель. Космонавти випробували у космічних умовах нові засоби, що забезпечують безпеку польоту. Загалом інтернаціональний політ тривав понад п’яти діб, відкривши собою нову еру в освоєнні космосу.

Після спільного з американцями космічного польоту О.Леонов став однією з найвідоміших особистостей. Його впізнавали на вулицях міст різних країн і континентів, запрошували на численні заходи та урочистості. Він був вдруге удостоєний звання Героя. Вже обіймаючи посаду заступника начальника Центру підготовки космонавтів імені Юрія Гагаріна і командира загону космонавтів, у 1981 році О.А.Леонов захистив дисертацію на здобуття ученого ступеня кандидата технічних наук. Того ж року він був удостоєний Державної премії СРСР.

За роки науково-практичної роботи і під час космічних польотів О.Леонов виконав численні дослідження та експерименти. Серед них: дослідження світлових і кольорових характеристик зору після польоту у космос, вплив факторів космічного полоту на гостроту зору пілота комплексу “Буран”, використання гідросфери як аналога невагомості тощо. Він неодноразово брав участь у наукових конференціях і міжнародних конгресах, зробив понад 30 доповідей, є автором книг “Пішохід космосу”, “Сонячний вітер”, “Сприйняття простору і часу у космосі”, “Особливості психологічної підготовки космонавтів” та інших.

З березня 1992 року генерал-майор авіації О.А.Леонов перебуває у запасі. Ще під час навчання у школі він виявив неабиякий хист щодо живопису. Захоплення юнацьких років переросло у “другу спеціальність”. Малюнки і картини на космічну тему принесли Леонову неабияку славу у мистецтві. Він є членом Спілки художників СРСР і Росії, автором близько 200 картин і 5 художніх альбомів, у яких не тільки космічні пейзажі і фантастика, а й земні краєвиди, портрети друзів. Космонавт-художник працює у різноманітних техніках: акварель, масло, голландська гуаш та ін.). “Для мене живопис не просте відображення, — формулює своє мистецьке кредо Леонов, — а саме життя, її найкращі прояви, її багатобарвність”. За досягнення у мистецтві художник Леонов був удостоєний премії Ленінського комсомолу у галузі літератури і мистецтв.

І нині Олексій Архипович Леонов залишається одним із найвідоміших людей планети. Він є співголовою Міжнародної асоціації космічних польотів, дійсним членом Міжнародної академії астронавтики і Президентом Міжнародного фонду підтримки космонавтики.

О.Леонов є Почесним громадянином 30 міст світу, у тому числі й Кременчука, його ім’ям названо кратер на зворотному боці Місяця.

Бронзові бюсти Леонова встановлені у Москві на Алеї космонавтів і на його батьківщині. На жаль, усе рідше космонавт відвідує місто своєю юності — Кременчук, де раніше бував чи не щороку. Меншає коло друзів, із якими він колись почав там штурм неба і космічних вершин…

Popularity: 16% [?]